Україна та Ірландія - паралелі історичних доль (частина 1)

Прикладів європейських  народів які довгий час не мали власної державності і зуміли вибороти її досить багато. Можна згадати і наших сусідів - поляків, і італійців, і хорватів разом з іншими народами Балканського півострова. Але  напевно важко знайти у Європі дві нації з настільки схожими долями як українці та ірландці. Здавалося б що спільного між ними може бути? Живуть ці народи на різних околицях Європи, не мають вони ані спільного походження, ані спорідненості мов, культур чи релігії.  Порівняно з Україною Ірландія здається зовсім маленькою, вся вона вся цілком може розміститися на території Київської, Чернігівської та Житомирської областей, ще й місце залишиться. Якщо ж казати про чисельність мешканців цієї землі, то населення Республіки Ірландія приблизно відповідає Києву разом з областю, а Північної Ірландії – Вінницькій або Запорізькій області. 

Зблизило історичні долі цих націй не етнічна чи культурна близькість, а історія багатовікового іноземного поневолення, геноциду та колонізації з одного боку, та багатовікових відчайдушних кривавих та трагічних спроб поневолених народів повернути власну державність та зберегти свою ідентичність.  Історія ірландців  є дуже повчальною для українців.

Англійська окупація

Незважаючи на невеликі розміри, ірландці в добу Середновіччя так і не змогли  створити єдиної дежави, яка б могла ефективно боротися проти ворогів, а відтак ірландський народ ще у XII столітті опинився під владою англо-нормандських завойовників. Протягом наступних століть ірландці неодноразово намагалися повернути втрачену свободу, але кожне їх повстання жорстоко придушувалося. Одною з найголовніших причин невдач цих повстань була відсутність єдності серед ірландців - ворожнеча між кланами, та наявність зрадників які "за шмат гнилої ковбаси" були готові служити москалям  англійцям.

Спрвжньою трагедією для ірландців стала доба Реформації, коли англійці прийняли англіканство та взагалі перестали вважати ірландців-католиків за людей. Англійці вели в Ірландії політику колонізації та конфіскації земель у  місцевого населення на користь колоністів . Конфісковану у ірландців землю раздавали англійським колоністам ділянками по 1000 і 1500 акрів, так само як у північноамериканських колоніях. Фактично становище ірладнців у добу колонізації нічим не відрізнялося від становища америкаських індіанців чи африканських негрів. 

Ірландське повстання 1641 року

Велике католицьке антианглійське повстання спалахнуло у жовтні 1641 року. Цікаво що серед причин повтання окрім релегійних та соціальних були і бажання зберегти ірландьску мову та культуру. Серед  освіченої частини повстанців було багато нащадків староанглійських норманських колоністів, які за часи що пройшли, "ірландизувалися", почали вважати ірландську культуру та мову своєю та давали своїм дітям кельтські імена.

Інші, "нові" колоністи з Англії та Шотладії були англіканами та пурітанами і саме на їхню користь кофіскувалася земля, відношення до них з боку ірландського населення було відповідним. Найбільше таких переселенців було в Ольстері, Мюнстері та Дубліні.

Поводом для повстання став конфлікт між Карлом I з англійським парламетом, який призвів до небезпеки втогнення протестанських військ  щоб запобігти Карлу найняти війська в Ірландії для придушення повстання шотландських пуритан. Карл розпустив вже найняте військо, час революції та громандянської війни у Англії ще не прийшов, але у англійському парламенті звучали вимоги організувати похід на Ірландію щоб не допустити того щоб у майбутньому бодай один солдат-католик не висадився у Британії.

Повстання швидко охопило Ірландію, з ляхами та жидами  з англіканами та пресветеріанами поступали відповідним чином. Кількість жертв точно невідома, в Ольстері їхню кількість оцінюють приблизно в 12 тисяч. Керівники повстання намагалися запобігти етнічним чисткам, але ненависть простих ірландців була зандто великою.   

Незважаючи на успіхи повстання, повстанцям не вдалося опанувати всю територію Ірландії, під англійською владою залишався Дублінський замок та приблизно третина території. 

Повстанці створили Ірландську Конфедерацію і почали переговори про мир з Карлом I. Серед керівників повстанців було багато знатних людей британського походження, для яких війна з братським народом  англійським королем була чимось протиприродним, в той час як простий народ жадав звільнення від іноземних поневолювачів. Ірландська Конфедерація підписала мир з  Карлом I у 1643 році, зробивши велику помилку яка коштувала ірландському народу величезну ціну. Якби повстанці скористалися слабкістю Англії в умовах внутрішнього протистояння та взяли весь острів під свій контроль, сторили централізовану державу, а також  заручилися підтримкою католицьких держав, підкорити Ірландію було б набагато складніше. В реальній історії за кілька років Олівер Кромвель завоював Ірландію, винищивши до половини місцевого населення, але не має жодного сумніву, що якби Карл I переміг у своєму протистоянні з парламентом та створив у Британії абсолютну монархію, як він хотів зробити, то він обов'язково повернувся б до придушення ірландського повстання.

Завоювання Ірландії Олівером Кромвелем

Після повалення британської монархії між роялістами - прихильниками Стюартів та ірладськими конфедератами був підписаний договір про взаємодопомогу, таким чином у війні між Англійською республікою та Ірландією на боці ірландців билися англійські роялісти.

На момент початку війни війська вірні англійському парламенту контролювали лише Дублін. Але саме Дублін був базою та портом куди б могли висадитися англійські війська і контроль над ним був стратегічно важливим. Під Дублін ірландці підтягнули свої війська, але 2 серпня 1649 року несподівано англійці зробили вилазку, захопивши ірладців зненацька і розгромивши їхні війська, знищивши до 4000 солдатів та захопивши у полон ще близько 2500. Ірландські війська були деморалізовані, про взяття Дубліна вже не було й мови.   Вже за 2 тижні  у Дубліні висадилася армія Олівера Кромвеля яка швидко придушила повстання. Ірландські міста оволодівали штурмом, залоги вирізали разом з мирним насленням. 

Результат придушення повстання був жахливим для ірландського народу. До масових убивств додалися голод та чума, які разом привели до смерті за різними оцінками від 25 до 50% ірландського населення.  До 100 тисяч ірландців було продано у рабство до Вест-Індії.

Британський парламент у 1652 році прийняв закон за яким все ірландське католицьке населення підлягало депортації у графство Коннахт на заході Ірландії протягом 2 років, а всі їхі земельні володіння конфісковувалися на користь переможців.

. Це була не просто військова чи політична, це була історична поразка котра вплинула на долю багатьох наступних поколінь ірландців. Якби не ця трагедія, не було ані Великого Голоду, ані знищення ірландської мови та культури, ані такої масової еміграції, та інших трагічних сторінок ірландської історії про котрі буде написано пізніше.
У XVII столітті ірландці ще один раз брался за зброю - у "війні Двох королів" на боці поваленого англійського короля Якова Другого. Він заслужив прихильність ірландців тим що зробив їм певні послаблення та розширення їхніх прав. Для того щоб ірландський народ зрозумів що справа не у доброму чи поганому королі на англійському престолі, а в необхідності визволення Ірландії від англійської влади взагалі потрібно було щоб прийшли нові часи.
І вони прийшли...